ГОЛОДОМОР 1932–1933. ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Голодомор 1932–1933 років — акт геноциду українського народу, здійснений Російською імперією, яка на той час називалася СРСР, шляхом організації штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних людських втрат.
Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня…
За даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат в Україні від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб, а втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб. Але це не остаточна кількість, дослідження ще продовжуються.
До вбивства людей голодом у мільйонних масштабах безпосередньо призвела спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у українських селян представниками тоталітарної радянської влади.
Це був свідомий і цілеспрямований терор голодом, розрахований на придушення опору українців проти комуністичної влади і фізичного знищення українських селян. При цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону.
А за «Законом про п’ять колосків» голодуючих людей карали розстрілом навіть за спробу зірвати декілька колосків пшениці з колгоспного поля. Фактично людям було заборонено володіння їжею.
За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 1932–1933 років виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, яку використав тоталітарний режим в Україні.
Без належної оцінки Голодомору 1932-1933 років в Україні – цієї найбільш цинічної форми політичного терору в історичному, соціологічному, правовому і політичному аспектах, неможливо сьогодні уявити історію Європи ХХ ст., збагнути саму суть тоталітаризму. Слід з повною підставою говорити про глобальну соціо-гуманітарну катастрофу в історії людства, а не лише українства.
Весь світ має визнити Голодомор геноцидом українців, а Російська імперія, яка зараз називає себе Російською Федерацією, має понести за це відповідальність.
Схилімо голови в скорботі…
У нашому ліцеї до Дня пам’яті жертв Голодомору було проведено просвітницько-виховні заходи: онлайн-лінійка «Схилімо голови в скорботі» який підготувала вчитель історії Матвієвська Л.М., класними керівниками було проведено години спілкування з переглядом мультиплікаційного фільму «Голодний дух», в фойє ліцею з інформаційних листівок учні мали змогу ознайомитися з жахіттями 1932 – 1933 р.
Едмунд Берк, англійський політичний діяч і публіцист епохи Просвітництва, стверджував: «Єдине, що потрібно для тріумфу зла – це те, щоб добрі люди нічого не робили». Тому надзвичайно важливо завжди мати активну громадянську позицію і соціальну відповідальність. Ми не маємо права забути! 28 листопада о 16 годині запалімо Свічку пам’яті у своєму вікні і вшануємо пам’ять жертв Голодомору 1932 – 1933 років… Наш народ сильний і незламний завдяки нашій історичній пам’яті.
16 листопада – Міжнародний день толерантності
З історії свята. На межі ХVІІІ-ХІХ століть у Франції жив такий собі Шарль Моріс де Талейран-Перігор. Він відрізнявся тим, що при різних урядах залишався незмінним міністром закордонних справ. Це була людина талановита в багатьох областях, але найбільше — в умінні враховувати настрої оточуючих, шанобливо до них ставитися і при цьому зберігати власні принципи, прагнути до того, щоб керувати ситуацією, а не сліпо підкоряться обставинам. З ім’ям цієї людини і пов’язане поняття «толерантність».
Що ж таке толерантність? Термін «ТОЛЕРАНТНІСТЬ» пояснюється як терпимість, прагнення і здатність до встановлення і підтримки спілкування з людиною.
В різних культурах поняття ТОЛЕРАНТНІСТЬ тлумачиться по-різному, воно залежить від історичного досвіду народів:
в англійській мові толерантність — це готовність і здатність без протесту сприймати особистість або річ;
у французькій — повага до свободи іншого, його думок, поведінки, політичних і релігійних поглядів; Продовження
9 листопада – День української писемності та мови
23 роки поспіль українці в усьому світі відзначають це свято, засноване Президентом України в листопаді 1997 року.
Цього ж дня православна церква вшановує пам’ять святого преподобного Нестора-літописця. Дослідники вважають, що саме з Нестора-літописця починається писемна українська мова.
Відомий український письменник Олесь Гончар, говорячи про значення мови, відзначав: «Мова – це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова – це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу».
Геніальна Ліна Костенко говорила: «Нації вмирають не від інфаркту – спочатку їм відбирає мову…»
Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. Мова – це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат тисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу.
9 листопада учні та вчителі нашого ліцею охоче взяли участь у традиційній щорічній загальнонаціональній флешмоб-акції єднання навколо рідної мови – написанні XX Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності. Започаткований у 2000 році, цей захід щорічно єднає не лише українців, але й людей різних національностей, які люблять і шанують українську мову.
Активно долучилися учні нашого ліцею і до участі у ХХ Міжнародному мовно-літературному конкурсі імені Тараса Шевченка. У ІІ етапі конкурсу, який був проведений 10 листопада, взяли участь учні 5 – 11 класів (вчителі Шевченко А. В., Шпичко С. В. та Дьоміна Н. В.)
В рамках тижня, присвяченого Дню української писемності та мови, класними керівниками та вчителями української мови ліцею були проведені різноманітні заходи, які дали змогу учням доторкнутися до джерел духовної культури рідного народу, поглибити знання про витоки писемності та розвиток української мови, її правопис; усвідомити необхідність пропагування української мови в суспільстві, підвищення власної мовної культури як обов’язку кожного українця.