Швидко плине час. Але чим більше років відокремлює нас від пам’ятного травня сорок п’ятого року, тим яскравіше постає перед усім світом безсмертний подвиг, який здійснив народ у Великій Вітчизняній війні. Незабаром 9 травня 2012 року, світ відзначатиме 67 річницю Великої Перемоги, перемоги, яка принесла людству мир, надії, щасливе дитинство. І все це ми маємо завдяки тому, що інші загинули, віддавши найдорожче –  життя. Ми не маємо права забути події Другої світової війни, не можемо ні забути, ні простити того, що зробили фашисти. Якби ми забули і простили це, ми зганьбили б святу пам’ять мільйонів людей.

Кожне місто, кожне село пам’ятає героїв, які самовіддано захищали від фашистів рідну землю. У нашому селищі таким героєм був Одександр Михайлович Щербак. Його ім’я увіковічене на меморіальній дошці, яка встановлена на будівлі Старосалтівської селищної ради. Мешканці та гості Старого Салтова можуть прочитати такі рядки: «У цьому селі жив і працював герой Радянського Союзу секретар підпільного Харківського обкому комсомолу Олександр Михайлович Щербак».

Хто ж він такий Олександр Михайлович Щербак? Про нього вам може розповісти кожен учень нашої Старосалтівської школи. Вже кілька поколінь учнів Старосалтівської школи продовжують добру традицію по вивченню життєвого шляху та бойового подвигу героя. Свідченням цього є проведення численних зустрічей, екскурсій, походів, уроків мужності, урочистих лінійок, робота пошукової групи. Все це допомагає зберегти пам’ять та відкрити все нові і нові сторінки книги життя Олександра Михайловича Щербака.

Народився Олександр Щербак 7 березня 1915 року в с. Пушкарне на Сумщині. Сашко ріс допитливим кмітливим хлопцем. В 1924 році вступив до 4-х річної школи Краснопільського району, яку закінчив у 1928 році, про це свідчить копія посвідчення, видана 25 червня 1928 року завшколою Н.Пащенко. Цей документ нам передала дочка Олександра – Людмила Олександрівна Ізотова (Щербак). Після закінчення школи юнак працював на різних роботах у місті Харкові, в 1932-1933 роках працював в ремонтно-будівельному секторі Харківського тракторного заводу, де проявив себе здібним організатором, був членом цехового комітету комсомолу. В 1934 комсомолець Щербак їде до села Перківка Старосалтівського району, де працює секретарем, а пізніше головою сільської ради.

Війна застала Олександра Щербака в Старому Салтові. Він працював завідувачем партійного кабінету райкому партії, до того кілька років був секретарем райкому комсомолу. Коли фашисти наближалися до Харкова, обком партії залишив його одним із керівників партизанського загону, що мав діяти в навколишніх лісах. Загін, де Щербак був політруком, нараховував усього шістнадцять бійців, але воював відважно. Партизани різали телефонні проводи, вчиняли диверсії, поширювали листівки.1 січня 1942 року відбувся нерівний бій в районі Новодонівки, під час якого політрук Щербак був поранений. Глухими лісовими стежками, виконавши бойове завдання, невеличка група партизанів, а з нею і Щербак, пробиваючись до своїх, влилась в регулярні частини армії.

Олександр після недовгого лікування в госпіталі почав  проситися на фронт. Однак на фронт в діючу армію Щербака не взяли, а  направили до Москви на навчання до спеціальної школи, яка готувала своїх слухачів до підпільної роботи в тилу ворога. За два місяці спеціальної підготовки в Москві Щербак навчився підривній справі, вдосконалив свою майстерність у стрільбі, в агітаційній роботі серед населення окупованої території. Він вміє по окремих віддалених звуках розрізняти ворожі машини, навіть визначати їх кількість.

Збереглося чотири листи Олександра Михайловича, які він написав, перебуваючи у Москві, до своєї дружини Олександри Іванівни та дітей Люди і Вови. В липні 1948 року Олександра Іванівна передала ці листи до Харківського Історичного музею. «Страшна смерть, але вона в тисячу разів страшніша, коли боїшся її. Смерть не страшна, якщо в мені і в кожному з нас горить любов до Вітчизни і велика ненависть до ворога. Ненависть до ворога сильніша смерті…», – ці слова Олександра Щербака звучать як сповідь, як заповіт людини-патріота, людини-громадянина. Після написання цих слів Олександр Щербак прожив усього 80 днів…

Після закінчення Московської спеціальної школи Олександра Михайловича, Надію Волкову, Федора Синька та Галину Пархоменко направляють на окуповану Харківщину, де вони повинні були стати ядром Харківського другого підпільного обкому комсомолу.11 жовтня 1942 року їх літаком переправляють у тил ворога. Спускаючись з парашутом, Олександр зачепився за гілки дерева, гадав, що до землі близько, ножем перерізав стропи і під час падіння поламав обидві ноги. Друзі-десантники допомогли дістатись в розташування партизанського загону, який діяв у Старицькому лісі. В листопаді 1942 року настали скрутні часи для загону. Фашисти через якогось донощика дізнались про місце перебування партизан і почали готувати карну експедицію. 26 листопада вони зосередили свої сили по селах Стариця, Тернова, Рубіжне, а 27 вранці оточили загін партизанів. Відступати вже було пізно і нікуди, довелося йти на нерівний бій. Партизани розділились на дві групи. Одна – повинна прориватись з боєм з оточення, друга – прикривати прорив. Олександр лишився в другій групі – з травмованими ногами далеко не дійдеш. Прикриваючи відхід друзів, він бився до останнього. Ворожа куля пробила йому груди, але він з останніх сил підняв автомат і встиг дати останню чергу по фашистах. Олександр зробив усе, що міг, і загинув героєм.

В місті Вовчанську височить кількаметровий гранітний обеліск над Братською могилою загиблих в боях за визволення рідної землі. В цій могилі похований і Олександр Щербак. Двадцять шість весен зустрічав Олександр. Тільки двадцять шість…Двадцять сьому йому зустріти не довелось…

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року Щербаку Олександру Михайловичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Ніхто не забутий, ніщо не забуте. Керуючись цим гаслом та пошаною до захисників рідного краю учні Старосалтівської гімназії неодноразово зустрічалися з дочкою О.М.Щербака Людмилою Олександрівною Ізотовою, з сестрою Н.Т.Волкової, з братом дружини Олександра Щербака Ступаком Станіславом Івановичем. Слухаючи розповіді рідних і близьких Олександра Щербака, ми ніби з ним пройшли тернистими стежками його життєвого шляху, відчули радість і смуток його переживань, віру в добро і в людей. Олександр постав перед нами як вірний чоловік, люблячий батько, справжній друг, ініціативний та відповідальний організатор. Ми переконалися, що іскра оптимізму та надії ніколи не покидала його. І це він підтвердив усім своїм коротким життям – життям незламного борця з нескореним і люблячим серцем патріота. Багато документальних матеріалів про життя та діяльність свого батька нам передала його донька Людмила. А свояк Щербака Ступак С.І. подарував нам власну поезію, присвячену подвигу героя.

Доброю традицією в нашій школі є щорічні походи та екскурсії до землянки героїв-партизан у Старицькому лісі за маршрутом: Старий Салтів-Рубіжнє-Червоноармійське-Стариця-Тернова-Веселе-Перемога-Шестакове-Велика Бабка-Старий Салтів та до Братської могили м.Вовчанська, де разом з іншими визволителями похований і Олександр Щербак.

У 2010 році рішенням сесії Вовчанської районної ради Старосалтівській школі було присвоєно звання Героя Радянського Союзу О.М.Щербака, а на її будівлі урочисто відкрито меморіальну дошку.

Крокуючи партизанськими стежками Вовчанщини, упорядковуючи могили загиблих, покладаючи квіти до обелісків Слави, завмираючи у хвилині мовчання, ми вшановуємо світлу пам’ять героїв.