В УКРАЇНІ ВШАНОВУЮТЬ ПАМ’ЯТЬ СТУДЕНТІВ, ЩО ПОЛЯГЛИ У НЕРІВНОМУ ПРОТИСТОЯННІ ІЗ БІЛЬШОВИКАМИ 

Наприкінці 1917 року для України настали грізні часи. 17 грудня Рада народних комісарів Росії надіслала ультиматум Українській Центральній Раді за підписами В.Леніна і Л. Троцького із вимогою припинити роззброєння більшовицьких загонів і легалізувати їх. 18 грудня уряд Леніна-Троцького оголосив війну Українській Народній Республіці.

Слід сказати, що іще 12 грудня в Харкові була проголошена «Українська народна республіка Рад», і з Росії їй надходила військова та інша допомога. Наприкінці грудня 1917 р. радянська влада була встановлена у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. 22 січня 1918 р. Четвертим Універсалом  проголошена незалежність УНР. Україна опинилась  фактично у  стані війни з більшовицькою Росією.

На Київ сунули дві більшовицькі армії: 20 тисячна під командуванням Антонова-Овсєєнка, 6- тисячна —  під проводом  Муравйова. Одна – з Харкова через Полтаву, друга – з Курська через Бахмач. Україна була практично безборонною,  наказом військового міністра незадовго до того була оголошена демобілізація оборонців Києва. Як згадує  один із очевидців тих подій Борис Монкевич: «… полки, які були опорою Центральної Ради, як, наприклад, Сердюцька дивізія, демобілізувались протягом кількох днів, натомість полки, збільшовичені й здеморалізовані, як солойдачники, понтонний батальйон та ін., залишилися в повному складі й своїм ворожим настроєм та поважним числом становили велику небезпеку в центрі самої столиці». Продовження →