Прапор незалежної України має давню історію. За часів України-Русі на стягах зображували небесні світила, хрести, княжі знаки − тризуби, двозуби. Тоді ж почали поширюватися й колірні поєднання.
Головні стяги у XVII ст. були переважно червоно-малинові із зображенням архістратига Михаїла, а також герба гетьмана. Свої прапори мали полки, сотні, курені. Козаки мали корогви різних кольорів: жовті, сині, зелені та ін.
У середині XVII ст., після приєднання Гетьманщини до Російської держави, набувають поширення блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. З часів Козаччини жовто-блакитне поєднання кольорів поступово починає домінувати на українських корогвах, прапорах та клейнодах, однак тоді ще не вдалося досягти єдності щодо прапора.  
Синьо-жовті поєднання в прапорі отримали логічне тлумачення як національні кольори українського народу у XIX – на початку ХХ століть: синій колір символізував мирне безкрайнє небо, а жовтий – стиглі пшеничні лани як символ достатку.
У період створення Української Народної Республіки 22 березня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор її символом.
13 листопада 1918 р. синьо-жовтий прапор став державним символом і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Його було затверджено на Прикарпатській Русі, а у 1939-му − в Карпатській Україні. Під цим прапором населення Західної України зустрічало Червону армію у вересні 1939 року.
За часів радянської влади в УРСР жовто-блакитна символіка українського прапора (як і знак тризуба) була заборонена, а будь-які її прояви та відображення переслідувалися владою. Традиція державної символіки в поєднанні синьої і жовтої барв була відновлена лише в незалежній Україні.
24 серпня 1991 року відбулося проголошення Акта про незалежність України і над будинком Верховної Ради замайорів синьо-жовтий прапор.
28 січня 1992 року сесія Верховної Ради України прийняла постанову “Про Державний Прапор України”. Ним став саме національний синьо-жовтий стяг.