ГОЛОДОМОР

Стоїть бабуся Катерина
В життям покручених руках
Тримає спечену хлібину,
Стікають сльози по щоках.

Вона згадала тридцять третій:
Без листя липи й берестки,
В могилі син її Терентій
І ледь живі лежать батьки.

Неначе небо й те голодне
І до землі схилився тин.
Кругом чуже усе холодне,
Та півсела пустих хатин.

Взяла тепленький ще шматочок
Прикрила ніжно рушником
Й пішла тихенько в свій садочок,
Де вся рідня лежить рядком.

Старенька стала на коліна,
До неба очі підвела…
Вставай же вся моя родина,
Я хліб свіженький принесла!..

Ніхто не змусить Україну
Пустити роки в забуття,
Які поклали в домовину
Народ, що так любив життя…